Ірвін Фокс. Ключар

Сторінка 2 з 2 Попередній  1, 2

Попередня тема Наступна тема Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Софія Чайка на тему Нд Січ 25, 2015 5:37 pm

Розділ 1, продовження:

Відкинувшись на спинку дерев’яного стільця, Владислав ковзав поглядом по маленькій залі, ледь слухаючи друзів – давнього та нового.
   Вдихаючи насичений аромат, він згадував кав’ярні Парижу і Відня. Чимале місце в цих спогадах займали жінки – вишукані і безпосередні, кокетливі і сором’язливі, вродливі і просто симпатичні. І хоча жодна з них не зачепила його серця, Владислав любив бувати в жіночій компанії, спілкуватись і кохатись – невимушено і без обтяжуючих совість обіцянок.
   Остання із них, Бет, молоденька танцівниця балету, плакала на вокзалі Відня, проводжаючи його в дорогу. Славко втішав її, обережно пригорнувши до грудей, поки Данило не покликав його з вікна вагона. Дівчина подобалась хлопцеві, але не настільки, щоб знехтувати родинним обов’язком.
   Він сумував за нею деякий час, слухаючи байки охочого до балачок Данила, але коли за вікном з’явився рідний до щемлячого болю в грудях краєвид, решта відійшло на другий план.
   Що ж, жінок на світі – багацько, а батьківщина – одна.
   Забута Бет вперше за декілька днів пригадалась йому саме в цьому місті – мініатюрній, не зовсім вишуканій, але більш рідній копії віденської кав’ярні. Владислав скуштував кави і прислухався до бесіди.
   Данило емоційно змальовував їхню поїздку до Львова, відвідини Великого міського театру та чудову постановку «Лоенгріну». Андрій перебивав товариша кумедними зауваженнями, запитував, чи добре вони розглянули з балкону декольте присутніх дам, за що отримав стусана.
   Владислав посміхнувся і ще раз порадів, що доля нагородила його такими життєрадісними друзями.
   Нарешті Данилові набридло сперечатись із Андрієм і він поглянув у бік Славка.
   - В Джерельця – коли?
   - Наприкінці тижня. Ще трішки порозважаємось. Вдома дуже гарно, але після подорожі може бути трішки нудно. Ти впевнений, що хочеш їхати зі мною?
   - Звісно. Я ще жодного разу не гостював в справжньому місцевому маєтку. Познайомлюсь із твоїми батьками і сестрами. – Хлопець насупив брови, ніби гнівається, хоча Славко не мав сумніву, що то лише гра. - Чи ти боїшся мого згубного впливу на них, зізнавайся?
   Владислав розсміявся і потис другові руку.
   - Завше тобі радий. Ти ще не знаєш, на що здатні мої сестри. Не встигнеш кліпнути, як опинишся під вінцем.
   - О, то вже ні! Ще не народилась та жінка, що затягне мене в свої тенета.
   - Поживемо – побачимо. А поки що, гуляємо, хлопці! Куди їдемо тепер?

Примітки


Великий міський театрзбудований Зигмунтом Горголевським презентований 1900 р., тепер - Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької.
«Лоенгрін» - романтична опера Ріхарда Вагнера, в 3 діях 4 картинах, лібрето композитора. Перша постановка відбулася у Веймарі 28 серпня 1850 під орудою Ференца Ліста.
Завше – те, що й завжди.


Востаннє редаговано Софія Чайка (Вт Січ 27, 2015 8:52 pm); всього редагувалось 2 раз(и)
avatar
Софія Чайка

Сообщения : 1082
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Івано-Франківськ

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Амріта на тему Нд Січ 25, 2015 6:57 pm

Iрочка, дякую! Дочекалися))
Цiкаво, але малувато))
У мене на перший погляд одна пропозицiя:
"не одна з них не зачепила" - жодна з них не зачепила
avatar
Амріта

Сообщения : 1422
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 45
Откуда : Київ

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Софія Чайка на тему Нд Січ 25, 2015 7:33 pm

Олесеньку, дякую! Виправила)))
Розумію, що мало, але хоча б щось)))
avatar
Софія Чайка

Сообщения : 1082
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Івано-Франківськ

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Yanita Vladovitch на тему Нд Січ 25, 2015 8:28 pm

Але ж мало!!! Вимагаю продовження!

На мою думку у цьому реченні
Данило емоційно змальовував їх поїздку до Львова,
треба написати "їхню"
avatar
Yanita Vladovitch
Admin

Сообщения : 2413
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 33
Откуда : Одеса

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Софія Чайка на тему Вт Січ 27, 2015 8:51 pm

Зроблю все можливе)))
Дякую, Янітонько!!!
Зараз виправлю.
avatar
Софія Чайка

Сообщения : 1082
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Івано-Франківськ

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Софія Чайка на тему Ср Січ 28, 2015 11:12 pm

Рухаємось тихесенько)


  
Розділ 2. Початок:

Нарешті!
 Руслана потягнулась перед вікном своєї кімнати, радіючи світанку. Десь за будинком кукурікали півні, з гілки на гулку, стрекочучи, перелітали цікаві сороки, пес Калач гавкотом супроводжував стадо корів на пасовисько. Дівчина відразу ніби відчула запах свіжого молока.
   Накинувши на нічну сорочку халат та велику хустку, Руслана запхала ноги в капці і попрямувала до кухні. Хоча батьки та бабуся соромили дівчину, коли вона виходила зі спальні невбрана, як годиться, але Руслана сподівалась, що Ганна Христевич, таткова матуся, ще насолоджується ранішнім сном. На щастя сьогодні більше нікому читати їй нотації. Юлина та батьки затримались в місті й обіцяли приїхати іншого дня.
   На невеликій кухні поралась Марія. Руслана знала її від народження. Ще дівчиною, залишившись сиротою, Марія стала помічницею бабусі в усіх хатніх справах. Великої господарки Христевичи ніколи не тримали, і коли, переїжджаючи в місто, син запропонував найняти додаткову прислугу, бабуся Марія відмовилась. Навіть гнівалась на нього деякий час. Казала, що той має її за геть немічну.
   Відтоді вони так і жили вдвох – Ганна та Марія. Перша ніколи не поводила себе зверхньо по відношенню до другої, а Марія, котру Руслана завше величала тітонькою, любила все їх сімейство жертовною любов’ю, віддаючи цьому будинку і всім мешканцям увесь свій час, ніби вони насправді були родиною.
   - Нарешті, - не озираючись вимовила Марія у відповідь на тихий скрип дверей кухні. Жінка місила тісто. – Склянка з молоком – на буфеті.
   - Доброго ранку! – Руслана зсьорбнула вершки і на мить примружила очі від задоволення. – Тітонько, якби ви тільки знали, як мені бракувало цього в місті!
   Ніжна посмішка осяяла вкрите дрібними зморшками обличчя.
   - Ще б пак. Що доброго в тому місті? Не знаю, чому всі туди їдуть. Як на мене, ліпшої місцини, ніж наші Джерельця, в усьому світі не знайти.
   Руслана полюбляла різноманіття, але погоджувалась із Марією, що красивішого місця  особисто для неї не існує. Тому з поміж молодших Христевичів дівчина найчастіше відвідувала Джерельця.
   - Таки так. – Влаштувавшись на маленькому табуреті біля вікна, Руслана мовчки смакувала молоко і спостерігала за вправними рухами Марії. – Чим ласуватемо на сніданок?
   - Сирна бабка вже в печі, а ось це, - Марія відірвала від тіста шматок – пампушки. Ще не забула, як їх робити?
   То була єдина страва, яку вдало готувала Руслана. Дівчинкою вона ховалась на кухні від справедливого гніву батьків і щоб згаяти час допомагала Марії. Виходило в неї куховарити не надто добре, на відміну від бабусиної помічниці. Та саме пампушки назавжди залишились її улюбленою стравою. Зовсім не панською, як часто зауважувала Юлина. Та Руслана тим не журилась. Вона відставила вбік пусту склянку і підійшла до столу.
   - Ні за що! Давайте допоможу.
   - Добре. Але спершу приберіть-но, панянко, коси і візьміть фартуха в шухляді.
   Виконавши вимоги, Руслана деякий час із захопленням смажила пампушки в киплячій олії, доки Марія не нагадала її про дещо.


Востаннє редаговано Софія Чайка (Пт Січ 30, 2015 12:19 pm); всього редагувалось 2 раз(и)
avatar
Софія Чайка

Сообщения : 1082
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Івано-Франківськ

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Yanita Vladovitch на тему Чт Січ 29, 2015 8:06 am

Гарний світанок. Але молоко не люблю. А з пінкою - бррр!
І вже цікаво, про що ж там Марія нагадала. Умієш же ти, Софіє, приваблювати читача.  Smile

Софія Чайка пише: То була єдина страва, яку вміла готувати Руслана. Дівчинкою вона ховалась на кухні від справедливого гніву батьків і щоб згаяти час допомагала Марії. Виходило в неї не все, але пампушки назавжди залишились її улюбленою стравою.
Тут я трішки заплуталася: єдина страва, яку вміла готувати дівчина, і виходило в неї не все - на мій погляд, це протиріччя.

опечатка:

Софія Чайка пише:Юлина та батьки затримались в місті и обіцяли
avatar
Yanita Vladovitch
Admin

Сообщения : 2413
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 33
Откуда : Одеса

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Софія Чайка на тему Чт Січ 29, 2015 8:16 pm

Дякую, Янітонько!

Так, молоко люблять не всі))) Але в селах дуже часто з горнятками (кружка), діти стоять біля корови, щоб посмакувати саме перше. Окрім цього в такому молоці багато імуноглобулінів, якщо корова, звісно, здорова.
Сподіваюсь, це нагадування не викликає дуже неприємних відчуттів. Не хотілося б відштовхнути читача подібною згадкою)))
Тепер до роману)))

Обов"язково подумаю, як переписати протиречиві рядки. Дякую за підказку. Поцелуй
avatar
Софія Чайка

Сообщения : 1082
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Івано-Франківськ

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Yanita Vladovitch на тему Пт Січ 30, 2015 9:40 am

Софіє, не хвилюйся, дуже неприємних відчуттів не було, але школу згадала: стоїмо ми біля віконця, з якого нам видавали безкоштовне молоко та булочки чи печиво - останнє з*їдаємо із задоволенням та робимо вигляд, що цідимо молоко (а воно ще з вареною пінкою), чекаючи на дзвоник, коли можна було повну склянку повернути.
А мама добра була, не змушувала пити молоко чи їсти кашу, на ньому зварену. Ніколи молоко не любила.
avatar
Yanita Vladovitch
Admin

Сообщения : 2413
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 33
Откуда : Одеса

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Софія Чайка на тему Пт Січ 30, 2015 12:19 pm

Добре тебе розумію. Але тут мова про шуму, вершки)))
avatar
Софія Чайка

Сообщения : 1082
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Івано-Франківськ

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Viorika на тему Нд Лют 01, 2015 11:45 pm

Софійка, я з таким задоволенням смакую твою мову, такі лаконічні і в той же час яскраві образи! З нетерпінням чекаю продовження! дуже цікаво, все-таки, які обов'язки має ключар? Мене мучить ця загадка))) І думаю не мене одну!
avatar
Viorika

Сообщения : 1502
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 42
Откуда : Львів

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Софія Чайка на тему Пн Лют 02, 2015 8:03 pm

Дякую, Віронько! Трішки поінтригую)))
Радію, що тобі подобається побудова тескту, бо надто сильно властиві мені сумніви. Над продовженням працюю.
avatar
Софія Чайка

Сообщения : 1082
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Івано-Франківськ

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Viorika на тему Пн Лют 02, 2015 8:10 pm

Сама ідея твого твору вимагає такого стилю, чистою літературною мовою він би не звучав так органічно. Тому, власне і не даю ніяких зауважень, щодо звучання, бо мені здається, що так і має бути)))
avatar
Viorika

Сообщения : 1502
Дата регистрации : 09.04.2014
Возраст : 42
Откуда : Львів

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Софія Чайка на тему Вт Лют 03, 2015 6:25 pm

Саме так. Згідна з тобою. Літературною мені простіше, бо так мене навчили. Вчителька родом з Полтави була. Але колориту місцевості і людям, що на ній живуть, додає незначний діалект, хоча б в діалогах.
avatar
Софія Чайка

Сообщения : 1082
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Івано-Франківськ

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Валя на тему Пт Лют 06, 2015 11:51 am

Viorika пише:Софійка, я з таким задоволенням смакую твою мову, такі лаконічні і в той же час яскраві образи! З нетерпінням чекаю продовження! дуже цікаво, все-таки, які обов'язки має ключар? Мене мучить ця загадка))) І думаю не мене одну!
+1000 Погоджуюсь з кожним словом!
Ірусь, дуже подобається!!! І мова мелодійна, калинова читається легко, на одному диханні. Дякую! rabbit bounce pig І чекаю продовжння, бо скільки інтриг посіяла.
avatar
Валя

Сообщения : 1635
Дата регистрации : 14.04.2014

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Софія Чайка на тему Сб Лют 07, 2015 9:21 pm

Валюшо, дорогесенька, дякую тобі! 
Бережи себе. Поцелуй
avatar
Софія Чайка

Сообщения : 1082
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Івано-Франківськ

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Софія Чайка на тему Вт Лют 17, 2015 10:58 pm

Розділ 2, продовження:

– Лиску бачила?
– Ой! Ні. Дякую, що нагадала.
Руслана скинула фартуха і чимдуж побігла до своєї кімнати.
– Дівчино, а поснідати!
В цю хвилину ніщо, навіть навмисно грізний голос Марії, не могли її зупинити. Забути про свою улюбленицю! Як вона могла?!
– Потім!
Все останнє почекає. Треба встигнути вибратись з будинку, доки бабуся ще в ліжку.
Роса виблискувала на вранішньому сонці, перетворюючи листя та квіти в коштовності, та Руслана майже не помічала тієї краси. Вона бігла до стайні, яким володів Гриць Недашківській. Він тримав там власних коней і за певну платню – сусідських. А ще знайомих і друзів – безкоштовно. Руслані пощастило бути в числі останніх. Гриць обожнював скакунів.
Декілька років тому, коли Орест Христевич з сім’єю ще постійно мешкав у Джерельцях, Гриць прибіг до нього з незвичайним проханням – допомогти прийняти важкі пологи в гнідої красуні Яблуньки. Загалом лікар не практикував лікування тварин, але Недашківській перебував у такому розпачі, що тато Руслани не зміг відмовити сусідові.
Дівчина, яка тишком-нишком бігала до сусіди поспостерігати за кіньми (чим вони її приворожили, і сама не знала, бо батьки скакунів не тримали), і заради цього навіть потоваришувала з помічником конюха, не всиділа вдома. Вона манівцями добралась до стайні і деякий час здалеку спостерігала за маніпуляціями батька і переживаннями Гриця. Але коли в певну мить поруч не знайшлося нікого, хто міг побігти за старим простирадлом, Руся видала свою присутність і визвалась допомогти. Орест Христевич лише незадоволено похитав головою, коли дівчина стрімголов полетіла до будинку.
Маленька новонароджена виглядала настільки кволою, що ніхто не сподівався на її видужання. Та Руся вмовила тата дозволити їй доглядати за кобилкою. Одного погляду в великі вологі оченята та на кістляві колінця вистачило для того, аби миле створіння найшло свій закуток в серці дівчини. Вона назвала малечу Лискою за ніжну руденьку шкіру та гривку каштанового кольору. Гриць розсміявся, почувши то ім’я, але дозволив дівчині приходити до новонародженої, зауваживши, що вона сама схожа на хитрунку – лисичку. На подив усіх Лиска вижила, а Руслана на своє шістнадцятиліття отримала від Гриця Недашківського подарунок – молоденьку кобилку, та ще й дозволив тримати її в своїй стайні.
Мати здивувалась такому марнотрацтву, але Руся, хоча і дуже зраділа дарункові, лише чемно подякувала сусідові – як і належить вихованій дівчині. Вони з татом домовились, що не розповідатимуть матусі про пригоду. Обоє згодились, що справжня пані не зрозуміє поведінку дочки. Адже панянки не приймають пологи у коней. Чи не так?
   З того часу майже кожну вільну хвилинку Руся дарувала своїй улюблениці. Разом вони мчали по схилам і галявинам, насолоджуючись вітром і свободою. Та це тривало надто коротко.
  Христевичи переїхали в місто, де лікар отримав практику. Мама увесь час повторювала, що це на краще, и тепер її донечки зможуть спілкуватись з вишуканим товариством, але сама Руслана надто сумувала за своєю Лискою. Нажаль, забрати кобилку з собою, вона не могла. Минулого разу вони бачились навесні, і Руся з нетерпінням чекала зустрічі. Та коли ця можливість з’явилась, вона ледь не проґавила її, готуючи пампухи.
Можливо це наслідки дивного сну, що приснився їй цієї ночі?
Дівчина подумки відкинула дивне марення і, застібнувши останній ґудзик на жакеті, зайшла в темну стайню. Їй не прийшлося довго шукати потрібне стійло. Лиска зустріла її тихим іржанням.
–  Доброго раночку, моя хороша!
Руслана простягнула кобилі принесене яблуко і погладила її по шовковистій гриві.
–  Ба! Невже то хитрунка– лисичка вирішила провідати старих друзів?!
Обернувшись на знайомий з дитинства голос, дівчина посміхнулась і поправила пасмо нашвидкуруч заплетеного волосся.
–  Старих?! Пане Недашківський, невже ви купили коштура?
Гриць стояв біля сусіднього стійла, реготав і від цього виглядав зовсім молодим. Дивлячись на ледь помітну сивину на скронях сусіда, Руслана згадувала його вік. Та на думку приходило – тридцять з лишком, ближче до сорока. Молодший від тата, вищий ростом і видний вдівець. Якось раніше вона не вертала на це увагу.
Він теж розглядав її з цікавістю. Це трішки збентежило дівчину, бо сталось вперше.
-         Коштур? Поруч з такою гарненькою дівчиною? Ні за що!
           Грицева посмішка непомітно змінилась, набула іншого змісту. Здавалось, ніби він залицяється. До неї? Руслани? Та ні, бути такого не може! То ж старий друзяка Гриць. Купу часу вони провели поруч, обговорюючи коней. Він не може мати до неї інтерес.
І все ж його погляд бентежив.
–  Так гарненька чи хитрунка? – Ось і все, на що вона спромоглась.
–  Скоро дізнаємось.
Він підморгнув їй. Руслана відвела очі, ніяковіючи. Ніколи раніше такого не траплялось. Можливо, Гриць вперше побачив в ній жінку, та це її трішки засмутило, бо могло покласти край їхнім невимушеним бесідам. Хоча, рано чи пізно таке мало статись. Вона зрозуміла, що дитинство насправді закінчилось.
Дівчина пригладила гриву Лисці, і та у відповідь подала голос та легенько підштовхнула подружку в плече. Руся знала, що то значить – кобилка хоче на прогулянку. Вона повела Лиску до виходу. Гриць з цікавістю спостерігав за ними.
–  Ми – в гай.
–  А мене візьмете?
Руся подивилась в обличчя старого товариша – на ньому знову сяяла добре знайома усмішка. Що вона собі думала? Хіба могла відмовити йому у такій дрібниці?
–  Доганяйте, пане Недашківській!
–  До зустрічі, хитрунко! І можеш звати мене Грицем.
avatar
Софія Чайка

Сообщения : 1082
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Івано-Франківськ

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Валя на тему Вт Лют 17, 2015 11:46 pm

Ірусю, дякую, дякую, дякую!  rabbit 
Продовження причудове! Настільки влучно передані емоції Русі і Недашківського, що ніби в шпарину випадкого підгледила за ними.
avatar
Валя

Сообщения : 1635
Дата регистрации : 14.04.2014

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Софія Чайка на тему Ср Лют 18, 2015 8:24 pm

Валечко, дякую тобі! Поцелуй Радію, що сподобалось)
avatar
Софія Чайка

Сообщения : 1082
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Івано-Франківськ

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по шоти на тему Вт Бер 03, 2015 9:15 pm

Софія, привет!
Начала читать роман.Со школы ничего не читала на украинском языке.
Встретила для себя новое слово "віхолу".
Вступ инригуючий. Сподобався.
avatar
шоти

Сообщения : 625
Дата регистрации : 05.06.2014
Возраст : 59
Откуда : Чернигiв

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Софія Чайка на тему Вт Бер 03, 2015 9:31 pm

Віхола - метель)))

Олечко, приємно тебе бачити тут!
Радію, что тобі сподобалось. Почала писати твір українською тільки тепер, але давно збиралась. Він містить деякі місцеві слова, але я ними не дуже зловживаю, бо не люблю заважкі, перевантажені тексти. 
Сподіваюсь, що моїм читачам сподобається цей експеримент. Подвійний. По до цього часу я писала лише сучасні романи.

Дякую тобі!
avatar
Софія Чайка

Сообщения : 1082
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Івано-Франківськ

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Софія Чайка на тему Вт Січ 31, 2017 10:29 pm

Продовження:

Курява ще не розвіялась, хоча Владислав вже якийсь час назад заглушив мотор. Данило кахикав, витираючи очі від сліз лівою долонею. Правицею шукав в штанях хустинку.
– Не пробачу тобі цього, друже. З’явитися заплаканим перед твоєю сім’єю – вперше! – мрія кожного справжнього чоловіка.
– Не жалійся. Сам винен, що не вбрав окуляри. Бачте, вони не пасують до капелюха. Ти ж не жінка і не франт. Сміх, та й годі.
– Отож, крізь сльози сміх. Йдімо, чи що. Здається, нас ніхто не чекає.
– Не чекає? Зараз побачиш.
Данило озирнувся, з цікавістю оглядаючи подвір’я та доволі скромний по міським міркам будинок. Незважаючи на відсутність притаманної панам пишності в убранстві, маєток підкорював елегантністю форм вікон, стрімкого даху та колон біля парадного входу.
Парубки заледве зробили декілька кроків до будинку, як на них налетіло невисоке дівча з русявими кісками і міцно обхопило Владислава рученятами.
– Славко! Приїхав! Нарешті.
– Привіт, Софійко!
– Піднялася разом з півнями, – вимовив сивий чоловік, високий і статний. Данило відразу зрозумів, що то – господар. Надзвичайна подібність з приятелем виказувала родинний зв’язок. Тато Славка тихо підійшов до галасливої купки і чекав своєї черги, аби привітатись. Стиснувши плече сина, додав: – З поверненням, Владиславе.
Вони обійнялись, неквапливо, стримано. Пан Ключевський на мить закрив очі, а потів відсторонив сина. Подивився на Данила. Той виступив вперед, схилив голову. Привітався:
– Доброго дня!
– То товариш мій, Данило Заграй. Олесь Ключевський та Софія, моя молодша сестра, – вказав Владислав на присутніх.
Дівчинка відразу присіла у реверансі, як і належить панянці.
– Софія Ключевська, – вимовила спокійно, але не смиренно.
Жвава, нескорена вдача проглядалась крізь відповідне стану виховання. Коли ж Данило випадково впіймав короткий зацікавлений погляд яскраво-синіх оченят, відразу зрозумів, що Славко мав на увазі, розповідаючи про сестер. Принаймні одна із них не страждатиме від неуваги хлопців. Коли трішки підросте, звичайно.
– Дарина, старша сестра цього дівчиська.
Данило завмер від звуків мелодійного голосу. Повернувся і замилувався округлим личком з великими карими очима. Темна довга коса злегка заломилась на високих грудях, які облягала скромна бежева сукня. Дівчина жодною рисою не нагадувала дівчат і жінок, з якими Заграй спілкувався до цього часу. Вона спокійно спостерігала за оглядинами, лише трішки зашарілась на вилицях.
Почувши тихе кахикання, парубок прийшов до тями.
– Данило. Заграй. – Зніяковівши, пояснив: – То не прохання. Прізвище моє таке.
– З радістю заграю вам, – посміхнулась у відповідь дівчина. Подивилась на Славка, а Данило і далі не зводив з Дарини очей. – Раді вітати тебе в рідній хаті, братику. – Поцілувала Данилового друга у щоку, а Заграй потер свою. Він теж не проти такого вітання. – Мама на кухні. Стежить за приготуванням обіду.
– Прошу всіх до вітальні! – оголосив пан Ключевський. Галаслива юрба рушила до гостинно відчинених дверей.
 
 
Розділ 3
 
Вдома!
Владислав не сподівався, що настільки зрадіє сестрам, батьку, особливо матері. Вона пригорнула його, немов у дитинстві, і на серці стало спокійно. Чудові відчуття.
Поки накривали стіл, Дарина грала на фортепіано Ліста та Шопена. Славкові не вірилось, що дівчинка, якою він пам'ятав сестру, за короткий час перетворилась в справжню красуню. Недарма Данило не відводив від неї очі.
Владислав глянув на батька. Той дивився на нього, радісно всміхаючись. Раптово хлопцеві стало соромно, що так рідко навідує рідний дім. Хоча нічого особливого чи нового не помітив, почувався він тут якось інакше.
Хоча, якщо придивитись уважніше, у батька поглибшали зморшки біля рота та на чолі, а в маминому волоссі побільшало сивини. Та й сестри підросли. Особливо Софійка, але така ж бешкетниця.
– Ходімо обідати. Прошу поласувати, чи Бог послав, – запросила до столу мама, і Владислав зітхнув із полегшенням. Не полюбляв він філософські роздуми. Набагато веселіше дати волю скакуну, щоб вивітрились із голови сумні думки. Такого ефекту можна досягнути і іншим, не менш приємним способом, але знайомі красуні залишились за кордоном, а тут…
– Не бачу задоволення на твоєму обличчі, синку, – Олесь Ключевський поклав синові руку на плече, ідучи поряд. – Невже нудьгуєш? Розумію, що в Джерельцях існування не таке швидке…
Владислав зніяковів. Він не збирався ображати батька.
– Зовсім ні.
– Я теж був молодим, і все розумію. Але життя – не тільки розваги. Ще є обов'язки.
– Тату…
– Ні-ні, серйозні речі обговоримо пізніше. Не варто псувати ними апетит. До того ж в суботу нас чекають сусіди. Очікується вечеря і танці. Можливо, декілька кіл польки з гарненькими дівчатами дещо піднімуть тобі настрій.
Славко спробував пригадати хоча б когось із молоденьких сусідок. але не зміг. Навряд чи серед них знайдеться хтось привабливий настільки, що він перестане згадувати закордонні любощі. Втім батькові відповів ввічливо:
– Сподіваюсь, що так.
Старший Ключевський лише хмикнув, підштовхуючи сина до їдальні.
 
* * *
 
Наступного ранку, після невдалої спроби добудитись Данила, Славко осідлав самого жвавого жеребця. Він виїхав в поле, що стелилось зеленою скатертиною до лісу, вдихнув прохолодне вранішнє повітря і несподівано для себе вигукнув:
– Привіт сонце, і небо. Гаю, вітаю!
Зареготав над власними словами. Майже вірші супроводив гомін сполоханих дрібних пташок, а ще кукурікання півнів на межі із поселенням.
Раптово кінь став ставма. Він ледь не скинув свого господаря, коли жвава лошиця перебігла йому дорогу. Натягнувши повід і лаючи божевільного верхового, Владислав ледь втримався у сідлі. Слова завмерли на вустах, коли він зрозумів, що перед ним дівчина – бесстрашна, усміхнена і надзвичайно вродлива.
Вона не стала очікувати його слів чи дій і попрямувала далі. Її волосся майоріло міддю і перепліталось із темно-каштановою гривою кобилки. Білосніжна, чоловічого крою сорочка, облягала високі груди і вітрилом тріпотіла на спині. Довгі ноги, обтягнуті шкіряними штанями, втискались в руді боки стрункої кобилки, підганяючи прекрасну тварину. Звичайні чорні чоботи і батіг, який вона не використовувала, доповнювали вбрання незнайомки, додаючи неординарності.
Мить чи дві Владислав сумнівався, хто виглядає красивіше – дівчина чи кінь, доки вершниця не обернулась. Парубку перехопило подих від яскравих зелених очей, темних дугою брів, та чуттєвих губ, що спокусили б і святого. Ніжний рум'янець вкривав гарні вилиці, а гнучке тіло вабило настільки сильно, що дещо Славку нагадало, що він насамперед чоловік.
Наздогнати і полонити – єдине, про що він мріяв, але примусив себе стриматись. Пообіцяв собі, що обов'язково знайде красуню. Не сьогодні, але найближчим часом. Владислав хотів, щоб красуня також прагнула його компанії. А задля цього потрібно викликати в неї цікавість.
Навіть гнідий під ним захвилювався, перебираючи ногами. Мабуть і йому сподобалась кобилка.
Ні, не наздоганятиме. Дівчина має мешкати десь близенько. Вбираючись таким чином, вона, напевне, не сподівалась зустріти ще когось. Однак зустріла. Але не засмутилася, прямо даючи знати, що їй не така вже й важлива суспільна думка. І цим ще сильніше вабила Владислава. Такого нестерпного бажання заволодіти кимось він ще не знав.
Залишалось лише посміятись над власною недалекоглядністю. Ще вчора він сумував за австрійськими красунями. А сьогодні раптом виникла така жага до жінки тутешньої. Можливо навіть не родовитої. Навіть краще, якщо так.
avatar
Софія Чайка

Сообщения : 1082
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Івано-Франківськ

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Софія Чайка на тему Нд Лют 05, 2017 7:48 pm

Виправлене.
Продовження:


Владислав дав волю скакуну. Час промайнув непомітно, бо з голови не йшла незвичайна вершниця.
Біля садиби парубка зустрів батько. Він міряв кроками подвір'я, наче щось шукав. Або розмірковував. Помітивши сина, Олесь зупинився, очікуючи.
– Доброго ранку, тату.
– І тобі, Владиславе. І тобі.
Довіривши коня фірману, та помітивши ледь помітне занепокоєння на мужньому обличчі, хлопець поцікавився:
– Щось не так?
– І так, і ні. Треба побалакати.
– Як скажете.
– Ходімо за будинок – в парк. Там є лава.
– Пам’ятаю.
– Добре. Не хочу нікого турбувати. Та й зайвих вух уникаю.
Вони розмістились біля невеличкого фонтану у вигляді лева, з пащі котрого легенько дзюркотіла вода. Навколо «шепотіли» дуби та клени, наче супровід до веселого щебету пташок. Майже над головами раптово застукотіло.
– Дятел, – посміхнувся Славко. – Давненько не чув нічого подібного.
– Місто обдаровує іншими звуками. Та й спокійніше у нас. – Батько помовчав, перш ніж додати: – Загалом.
– Які ж винятки?
– Вчорашній повний місяць. Кожнісінький повний місяць. Багацько років. Ніхто не знає напевне, коли все почалось.
– Що з того? Вовкулаки кіз покрали? – розсміявся Славко. але враз осікся, зрозумівши, що батько його не підтримав. Навпаки, лише сильніше наморщив чоло.
– Гірше. Вчора опівночі повірений пана Цванківського із помічником віз гроші для робітників порцелянової фабрики.
– Отакої! Чому вночі?
– От і вони потерпали, аби хто на безлюдді не перестрів. Взяли монети у міському банку, але затримались, доки зламане колесо рихтували. Не хотіли з купою грошей в місті лишатись, та й рушили. Ніхто не знав, що вони везуть, тільки повірений та господар. Навіть візнику не обмовились. Сказали, що то папери.
– І давно ті крадії на тутешніх дорогах хазяйнують?
– Я вже відповів тобі, сину.
– Невже насправді гадаєте, що то вовкулаки?
– Не гадаю, Владиславе. Знаю про те не з чуток.
– Бо винний повний місяць? Тату, то казки. Може чули про роман Стокера, котрий він писав вісім років? Ми з хлопцями навіть відвідали замок Бран, поблукали по лісах, де міг «полювати» Влад Депеш-Дракула. В небі місяць – ніби тарілка, а навколо – нічого. Навіть вовки мовчали. Лише сови не спали та декілька відчайдухів, що шукали правди.
– Навіщо так ризикувати? Ти обіцяв мені, що будеш обачним.
Здивований Славко не вірив своїм вухам. Його розсудливий батько вірить байкам?
– Це такий… жарт?
Олесь Ключевський зітхнув, підняв камінець і кинув його у воду.
– Вовкулаки живуть поміж нас. Як звичайні люди. Ми співіснуємо із ними. Але іноді, декілька ночей підряд, коли й сам не сплю, очікуючи неприємностей... – Батько раптово замовк, похитав головою. – Бачу, ти не віриш. Я у свій час також не відразу збагнув, що то правда. Не думай синку, що твій батько з'їхав з глузду. Свідки шепочуть про це, або мовчать. Але мені відомо більше.
Раптово хлопцеві стало не по собі, але не спитати він не міг.
– Чому? Чому саме вам?
Батько подивився йому у вічі і вимовив:
– Бо я – ключар. Твій дідусь був ним. І прадід. Сотні років чоловіки з роду Ключевських виконують цю місію. Доки при своєму розумі, мусять передати ключ у спадок. Прийшов твій час, Владиславе, володіти ним.
Хлопець слухав, розумів слова, але не зміст. Він піднявся з лави, підійшов до фонтану
«Ключар».
Подивися у небо. Запитав спокійно, хоча серце тарахкотало так, що груди підіймались:
– Що то за ключ?
– До дверцят склепу, в якому замуроване цілюще джерело. Вода із нього струмком впадає в Гнилицю.
– Цілюща?
– Вовкулака, що скуштує її, стає людиною. До наступного повного місяця.
– Навіщо це?
– Зцілювати?
– Так. Адже вони крадії.
– Але не душогуби. Кожна людина мусить мати шанс знову повернутись на праведний шлях. Кожен з нещасних може зцілитись назавжди. Але для цього треба відшукати мольфара.
– Чи були такі?
– Не знаю, Владиславе. Я лише ключар. Поки що.
Наблизившись до батька, хлопець присів перед ним навколішки. Торкнувся ще міцної руки.
– Хто б казав. Ви ще не старі, тату.
– І так, і ні. Та й справа не тільки в цьому. Ти можеш одружитись. Саме цим я переймався, доки ти подорожував світом. Тому й просив повернутись, доки не сталось непоправне. Жалкував, що не попередив про все перед твоїм від'їздом. Мені здавалось, що ще рано, що ти ще занадто юний.
– Але ж ви одружені.
– Саме так. Але ти повинен знайти істинне кохання.
– Навіть так?! А як його дізнатись, справжні почуття, чи ні?
– Ти відчуєш. Одразу зрозумієш, що то вони.
Раптово перед Славковим поглядом виникла вранішня амазонка. Але хлопець одразу засумнівався. Він навіть не знає, хто вона!
– У вас так було із мамою?
– Саме так. Саме так. Іще одне. Перш ніж ви поберетесь, обраниця мусить народити собі сина?
– Боже! – Владислав піднявся, відсахнувся, ніби узрів примару. – Без шлюбу?
Ключевський очей не опустив. Навіть кивнув.
– Саме так.
– А якщо народиться дівчинка?
– Тоді залишається два шляхи: молитись, щоб наступним був хлопчик, або розійтись.
Славко не вірив своїм вухам.
– Гадаєте, що знайдеться дівчина, що погодиться на такі умови? Адже Ключевські цураються брехні, чи не так?
– Впевнений у цьому. Ти – не перший в не останній, кому приходиться так чинити.
– Але це… жахливо. Бідні дівчата!
– Ти ще не знаєш, на що здатна жінка, котра кохає.
– Як мама?
Батько всміхнувся і сумно, і радісно водночас.
– В той день, коли ти народився, на дворі лютувала віхола. Отець Феофан важко добирався до маєтку, аби повінчати нас із твоєю матір'ю. Але вона біла дуже щаслива. Ми обоє були щасливі. І не тому, що виконали обов'язок. Раділи тобі і нашому щастю, бо воно також народилось разом із  нашим сином.
Від несподіваних новин у Владислава мало не паморочилось в голові. Та він вже зрозумів: все, про зо розповів батько – неминуче.
avatar
Софія Чайка

Сообщения : 1082
Дата регистрации : 10.04.2014
Возраст : 50
Откуда : Івано-Франківськ

На початок Донизу

Re: Ірвін Фокс. Ключар

Створювати по Спонсируемый контент


Спонсируемый контент


На початок Донизу

Сторінка 2 з 2 Попередній  1, 2

Попередня тема Наступна тема На початок


 
Права доступу до цього форуму
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі